Смотреть больше слов в «Словнику українського сленгу»
се́рвус поширена форма вітання; привіт (ср, ст): Сервус, братульку! Я так ди влюся і думаю: ти чи не ти? Причвалав, що? (Нижанківський)||сервус-обервус◊ \ на се́рвус (на серевус) \ як із рівним, запанібрата (Шухевич): Коли ж клясою поступав тільки один “бельфер”, тоді часами трафлялося, що він в часі походу встрявав у розмову з учнями послідньої пари, і тоді було про що розповідати. Та найважливішим у тім було, що такий учень міг потім перед товаришами почванитися, що він з тим “бельфером” на “сервус”, і посліднє слово стало вимовлятися як “серевус”, а вся чваньба звучала: “Знаєш, я з Мопсом на серевус!” А бути на сервус з “бельфером” було щось велике, так само велике, як віднесення зшитків, зібраних з цілої кляси по шкільнім завданню, до помешкання професора. Бо то вже так бувало, що панове професорове були завигідні, аби самому відносити стіжок зшитків до хати. До цього вони уживали учнів, що мешкали в їх околиці, і їм казали, що робити. Не раз зимою, у крепкі морози, треба було чимчикувати до “бельфера” (Шухевич) ◊ се́рвус-обе́рвус вул., жарт. = се́рвус (ст)... смотреть
(з мадяр.) найпоширеніше львівське привітання, яке прижилося за часів Австро-Угорщини; также поширена назва студентів (з гумористичним відтінком); часто зустрівшись вони говорили: "Здоров був - Сервус"; з латині: сервус - раб... смотреть
СЕ́РВУС.
здоров (вітання)